Львівський театр ім. Леся Курбаса
Був заснований в 1988 році Володимиром Кучинським та групою молодих акторів, котрі, як і видатний український режисер Лесь Курбас зі своїми колегами в 1918 році, відчули потребу “…вернутися прямо до себе, …сказати щось нове, і тому, тільки тому, створити театр”. Від часу свого заснування Театр ім. Л. Курбаса переріс в один з найбільш відомих театральних колективів, як в Україні, так і за її межами.
Вистави театру “Благодарний Еродій” за Григорієм Сковородою, “Забави для Фауста” за текстами роману Ф. Достоєвського “Злочин і кара” та “Апокрифи” за Лесею Українкою гідно репрезентували Україну та здобули високі нагороди на численних міжнародних театральних фестивалях.
Театр ім. Л. Курбаса брав участь у міжнародних проектах та майстеркласах разом із Осередком театральних практик Gardzienice В. Станєвського, Польща, Workcentre Єжи Гротовського, Італія, Школою драматичного мистецтва А. Васільєва, Росія, а також кожні два роки проводить у Львові міжнародний фестиваль “Театр: метод і практика”.
Про виставу “Марко Проклятий або Східна легенда”
Василь Стус – поет-пророк, поет-покутник, якого вбили у радянських таборах за три дні до висунення його на Нобелівську премію. У виставі використовуються образи-теми давніх українських легенд про Марка Проклятого і Мамая та східна легенда про Манкурта – дитину кочового племені, яку насильно позбавили пам’яті про свій рід. Це “не драматургічна” вистава, не п’єса в звиклому розумінні цього слова, а філософський текст. Така драматургія можлива в театрі, де актори не просто жонглюють репліками, а існують усередині тексту, разом із ним і через нього творять дійство. Червоною стрічкою-стражданням, ледь торкаючись землі, рухається, ніби танцює, замордована Жінка, Матір, Сестра, Україна. В земному пеклі шукає свою “тропу вертикальну” Марко, який добре знає про страждання і спокуту. Білим розчерком святкує життя Мамай, музика і мандрівник, місток між Сходом і Заходом. Блукає Манкурт, добровільний раб у намаганнях згадати себе.
Про експеримент постановки
Вистава розігрується на килимі, на якому постаті акторів виглядають як фігури давньої східної гри. Геометричний орнамент, розписи білим по білому, вишивка на голому тілі, - тут поєднуються модерні трансформації давньої філософської системи, елементи Заходу і Сходу, східна легенда і європейська поезія.
Невід’ємним атрибутом є музика, без якої просто неможливий ритуал, неможлива вистава. Музичне тло вистави виникає з середини текстів, пластики рухів, із самої філософії. Вірш перетікає в пісню, пісня у вірш.
Так мандрують вони, кожен окремо і, водночас, усі разом текстами Стуса, вплітаючи міцну філософську та ігрову структуру, творячи територію модерного українського театру.
Театр-студія “Арабески”
вистава КРИТИЧНІ ДНІ
Вистава за мотивами оповідання Дж.Д.Селінджера “Тупташка-невдашка”
Режисер, сценарист – Світлана Олешко
Художник-постановник – Тамара Левшина
Хореограф – Олександр Кравченко
Композитор – Міколай Тшаска
Слайд-шоу:
Оператори - Влад Юрашко, Віка Юрашко, Олексій Радинський, Стас Стрілець
Монтаж - Олександра Панченко
Актори: Наталя Цимбал, Михайло Барбара, Валерія Полянськова, Павло Савельєв.
Прем’єра вистави “Критичні дні” відбулась у грудні 2003 року в Харкові. “Так жорстоко судити жінок можуть тільки жінки”, писали у харківській пресі. Харківські театральні критики гостро засудили виставу, називаючи її брутальною, жорстокою, песимістичною. Зустріч харківських критиків з групою польських театральних менеджерів, режисерів та журналістів переросла у розлогу дискусію: поляки, на противагу харків’янам, стверджували, що вистава цілком вкладається в тенденції розвитку сучасного європейського театру. Вистава “Критичні дні” – це все, що ви не знали про жінок, але хотіли б дізнатися...
Вистава мала продовження у двох цілком незалежних проектах – візуальному проекті “Критичні дні” (фото, слайд-шоу, відео), який презентували публіці двічі у Харкові, а також у Києві та Єревані; і виданому компанією “Atlantic Records” компакт-диску разом з саундтреком до вистави.
У березні виставу побачать мешканці п’яти українських міст (Харків, Київ, Івано-Франківськ, Львів, Донецьк).
КРИТИЧНІ ДНІ
Головна героїня вистави – молода жінка, яка за всіма соціальними ознаками є доволі успішною особою: заміжня, достатньо забезпечена чоловіком, щоб не працювати й мати прислугу, має дочку... Однак ми бачимо перед собою втомлену й знесилену людину, яка болісно переживає категоричну відсутність кохання у власному житті. Вона сама стає абсолютно нестерпною, жорстокою особою, яка не має ні крихти ніжності ні до власної дитини, ні до чоловіка, ні до решти оточуючих... Із розмови з подругою, колишньою однокурсницею з коледжу, в кінці вистави ми дізнаємось, що героїня живе лише одним найсвітлішим спогадом своєї недавньої юності – коротким романом з хлопцем, який загинув у Другій світовій війні. Ця жінка (як і багато інших) шукає причини виникнення власної внутрішньої порожнечі, хоче зрозуміти, як же вона дійшла до цього, що ж сталося з нею і з цілим світом? Власне цим питанням і завершується вистава: „Я ж була доброю дівчиною, - благально спитала вона, - правда ж, доброю?”
Світлана Олешко, автор сценарію та режисер:
“Критичні дні” – це новий образ жінки, інтимний світ якої можна обговорювати. Раніше не прийнято було говорити вголос про місячні, волосся на ногах і під пахвами, про те, що жінка користується антиперспірантами та щоденними прокладками. Тепер сучасний світ перенаповнений “жіночими” речами, тобто світова промисловість виробляє у величезних кількостях продукцію нібито для жінок: косметика, одяг, прокладки... Однак, завалюючи жінку цим мотлохом, ніхто не хоче чути її голосу. Цей зовні комфортабельний, заповнений прокладками й тампаксами сучасний світ насправді зовсім не є затишним і комфортним, принаймні для перебування у ньому жіночих створінь, якщо крім використання прокладок вони ще на щось розраховують, наприклад, на любов чи на відсутність війни...
У виставі використані оригінальні фільми – слайд-шоу (5 короткометражних стрічок) та оригінальний музичний супровід (композитор М.Тшаска). Ці елементи вистави представлені як самостійні проекти: фільми і фото у вигляді виставки, музичний супровід у вигляді компакт-диску.
Міколай Тшаска, автор музики:
Насправді проектів співпраці з театрами було чимало. Але це вдруге, коли музика до вистави відіграє таку важливу роль. Музика задає тон сценам, а не тільки їх ілюструє.
“Харьков: Что? Где? Когда?”:
Ми бачимо зустріч двох шкільних подруг – плітки, спогади, присмачені спиртним, примірки одягу. Все це супроводжується показом на екрані досить ризикованих фотографій – така собі суміш легкого порно, сімейного альбому і реклами. Фон, на якому неминуче проходить життя кожної жінки.